Стосунки польсько-українські. Може треба щось змінити?

  Останні події в польсько-українських  стосунках не тішать, а показують нам червону табличку "Треба щось змінювати або змінюватись". З неофіційних статистик в Польщі уже мільйон українців. Не можна мовчати про ті речі, що потребують обговорення і негайного вирішення. Польсько-українські стосунки майже постійно були натягнуті як струна, багато косяків і з нашої сторони, і з польської, але потрібно вміти їх визнавати.

Політичні ігри

   Зараз в Польщі дійшла до влади консервативно-католицька (я б ще додала націоналістична) партія PIS, яка підливає масла у вогонь і створює настрої суспільства такі, які зовсім не на користь українцям. Все що відбувається не носить раптовий характер і це може призвести до ще більших проблем. Зміна керунку історичної політики, зокрема трактування теми УПА. Поляки - це народ повний гордості і гідності. Тема УПА для них як червона шмата для бика (українці, які проживають в Польщі, думаю, уже в якісь мірі це відчули). Спочатку проблема була в тому, що українці не визнавали провину за Волинську трагедію. У 2016 році Україна зробила серйозний крок і  Володимир Вятрович (голова Інституту народної пам'яті) надіслав офіційний лист зі словами вибачення перед польським народом за Волинську різню. Але що ми бачимо, PIS навіть не думає реагувати і надсилає відповідь, що проблема наскільки глибока і поважна, що вибачити це неможливо. Ну і яке тут розв’язання? До речі, листи зі словами вибачення за Волинь уже неодноразово надсилалися до польського уряду.

  Друга справа, так це те, що "героем нашего времени" українці зробили Степана Бандеру. Впевнена, що більшість, що виходять під прапором УПА і гадки не мають, хто ці люди, яку проводили політику і які вчинки стоять за ними, або скажу по-іншому, не те, що гадки не мають, а скоріше всього знання носять односторонній характер. Гірше є з українцями, котрі проживають у Польщі: знаючи, як поляки реагують на червоно-чорний прапор і все, що пов’язане з УПА, то українці нібито спеціально провокують. Рік чи два тому, українські студенти зробили фото в Перемишлі з розгорнутим прапором УПА, як результат, їм заборонили в’їзд на територію Речі Посполитої. На Євро 2016 у Франції, під час матчу Україна-Польща, з трибун майорів прапор УПА і портрет С. Бандери. Українські студенти під час студентської вечірки в Кракові почали співати повстанські пісні, за що після неодноразових попереджень їх просто було побито і таких прикладів ще можна навести багато.

Який з цього висновок? Можна запитати: чому нам Польща буде диктувати кого нам вважати за героя, кого любити чи не любити і які символи поважати? Є одне велике АЛЕ. Я писала на початку, що в Польщі уже близько мільйона українців і їм треба якось там жити, але  увесь той шовінізм з "новим героєм" України у постаті С. Бандери може зашкодити тим, хто проживає в Польщі. Мільйон - це не так мало і виникає питання, чому ми  перепрошуємо і одночасно виставляємо той дражливий для польсько-українських стосунків прапор УПА? Чому ставимо державний прапор на рівні з червоно-чорним? Можливо, що через складну історію і постійне розділення українських земель ми не маємо національних героїв, яких повинні ставити у приклад. А, можливо, і  маємо, але мало про них знаємо.

Ментальність чи нахальність

  Останні події, що підірвали новини - це забастовки на кордоні. Ця тема дуже неоднозначна і підходити до неї треба з декількох сторін. Ситуація виглядає так: в зв’язку з самітом НАТО у Варшаві 8-9 липня та Світовими днями молоді у Кракові з 4 липня повинні закрити кордон для малого прикордонного руху. Що таке малий прикордонний рух?  З 2009 року було прийнято указ про відкриття прикордонної стрефи для українців, білорусів і росіян, котрі проживають в районі 30 км від польського кордону. Мешканці прикордонної стрефи могли переходити кордон без візи. І це спровокувало створенню "прикордонного бізнесу", що полягає на нелегальному продажі горілки і цигарок (на пішому переході). На переході  кордону для автомобілів бізнес полягав на "перегоні" машин з Німеччини, Польщі, Великої Британії і т д. в Україну. При всіх цих справах створювались величезні черги від 2 до 10 годин, бо люди з цигарками і горілкою переходили кордон по декілька разів на день, а продавці автомобілів повинні пройти всю процедуру розмитнення авто. Театр абсурду. І кульмінацією цього театру стала блокада руху на польсько-українському кордоні. Продавці горілки і цигарок, в народі їх називають "мурашки" (mrówki) влаштували хаос і при цьому наголошують, що ніяке НАТО їх не цікавить, у них бізнес стоїть, а це єдиний спосіб заробити гроші. І тут відкривається та друга сторона медалі, дійсно, шкода тих людей, котрі повинні так заробляти собі на життя. Але, тепер повернемо назад розум і мислення, українці - це не українці, якщо щось не скомбінують, не знайдуть якусь лазівку, винятки із правил, або взагалі проігнорують їх. Я ні в якому разі не хочу узагальнювати, але факт є фактом. Більшість живе за такими правилами життя. Передивляючись відео із тієї забастовки виникає питання: "Чому ті люди себе так поводять?", "Чому через "таких" буде створюватися негативна думка про всіх українців?". Потім ми нарікаємо, що Росія у своїх псевдоновинах із радістю пише про наші поразки, але як про них не писати, якщо люди самі дають привід. Наприклад, купка людей на кордоні накинулася на машину консула Речі Посполитої, немов голодні собаки на кістку. А тепер увага, Польща тим самим часом також обмежила прикордонний рух і посилила контроль на кордоні з Чехією, Німеччиною, Словаччиною і всіма іншими сусідами. І чому вони не викладають барикади з шин і не кидаються на машини консулів? Чому європейці, для яких вільний перетин кордонів уже існує від декількох років, відреагували на цю новину спокійно? Залишу це питання відкритим.

   Висновок такий, що в історичних польсько-українських стосунках винні і ті, й інші, одні захлинаються своєю гідністю і гонором, а інші не бачать кордонів у своїй правоті, і з’являється відчуття, що всі їм щось винні. А щодо ситуації на кордоні, то однозначно потрібна реакція Києва, повинні бути покарання для тих, хто накинувся на машину консула, санкції для тих, то перекрив міжнародний рух. І відкритим також залишається питання: "Чому, коли люди почали бунт, влада ніяк не відреагувала? Чому дозволила дійти до такого цирку?". У статті багато запитань, які залишаються без відповіді,  як і у житті.